e-mail: suverenw@gmail.com

Свій погляд

Україна для тих, хто її любить!

Пошук

Новини з відусиль

                                                                                    
Історія суворий вчитель, і життя жорстко карає тих, хто погано засвоює її уроки.
Європа стомилась від війни…
Треба ж… А вона хіба з кимось воює?
Європа хоче сидіти на двох стільцях одночасно…
Це правда!
За 5 років протистояння між Україною та Росією, Європа так і не змогла підтвердити свою міссію гаранта.Всі інструменти які вона змогла задіяти, в забеспеченні своїх гарантій, виявились звичайним мотлохом, бо її економічна і політична залежність від Росії виявилась набагато глибшою ніж вона собі уявляла. 

 Запаморочення від успіхів у російських дипломатів закінчилося очікуваною головомийкою. Так буває, коли люди в своїй тупуватій і агресивній жадібності не можуть вчасно зупинитися. Корону на голові їм поправляють лопатою. І, відверто кажучи, зовсім їх не шкода. Тому що всі неприємності, які РФ отримує на міжнародній арені - заслужені і недостатні.

Отже, вчора зібралося засіданнія Ради безпеки ООН. Найсмішніше, що ініціювала це засідання саме російська делегація. З другої спроби. Для обговорення і, природно, засудження «Закону про мову», який з учорашнього дня вступив в силу в Україні. Перший раз представники Кремля закотили істерику і вимагали скликати Раду безпеки ООН з цього питання ще 20 травня, та були послані в пішу еротичну подорож більшістю учасників. Але не заспокоїлися, канючили, розповідали про неймовірні страждання російськомовної корови Зорьки і розіп’ятих хлопчиків в трусиках з Слов'янську.

     Знов з’явилися, закрутилися, щоб не дай БОГ не забарилися...
- До корита.
     Люди дивляться, та дивуються, переймаються, ждуть, турбуються...
- Сіють жито
     Опозиції, пропозиції, крик, брехня та дурні традиції...
- Не цікаво
     Вже наслухались, вже навірились, вже побачили, вже й зневірились...
- Йдем на каву...

        Якщо думаєте, що їм не страшно, ви помиляєтесь. Такі люди завжди живуть у вічному страху. В них немає по-справжньому своїх, вірних. Немає побратимів, друзів. Там всі одне одному гієни. Об'єднуються лише, щоб затравити жертву, до розподілу "туші" доживають лише найпідліші... Обрану жертву беруть на страх - в них це називається "на понт", на блеф. Вони так звикли. В кого сідниці тугіші, погляд не відведе, той і переміг. Не треба їх боятись. Найгучніше гавкають і гарчать дрібні цуцики. Гадюка заманює жертву, дригаючи хвостом. Хто повівся, тим і пообідає.

Ну яка ж ти перлина?

Звичайна, напомаджена, продажна дівка.

Не приємно звичайно, але хіба ж це відкриття?

Звичайно ні.

Ще в 2015 на цьому ресурсі була опублікована стаття: http://suveren.com.ua/stattis/zagalne/46-ukrajina-vtratila-debaltsevo-evropa-ukrajinu

На жаль вона таки, виявилась пророчою. Хоча… Чому виявилась? Звичайний, аналітичний висновок, з того що відбувалось і відбувається.

Для єврооптимістів це, можливо, і удар. Для реалістів, звичайна політична гра, де політика обслуговує економіку, а не навпаки як Україні.

Є в мене таке давнє спостереження. Ми - українці, на граблі не наступаємо, ми на них танцюємо.

І здається навіть маємо від цього неабияке задоволення. Ходячи по колу, вибираємо між поганим і ще гіршим.

Чи то витримки не вистачає, чи розуму, чи взагалі з головою щось не те, але, в результаті, знову роззявивши рота, слухаємо і плещимо в долоні тим, котрі вже сотні раз роздівали нас до нитки, під фразу відомого персонажу з фільму "Невловимі месники".

- Сьогодні ми у вас одну корову візьмемо, а завтра дві віддамо".

В результаті, якщо щось від корови нам потім і залишається, то це сліди які ведуть з нашого двору. І тим не менше багато хто вірить що ці пройдисвіти, хоча б роги від їхньої корови, таки, повернуть.

ДАРЕМНО!

Клептоман не може не красти, а шахрай не може не дурити - природа така!

Єдине що вони, насправді можуть, то це підвищувати рівень своєї майстерності та безпринципності. І треба віддати належне, роблять вони це досить сумлінно, не скуплячись вкладати, раніше видурене, в нові проекти, по експроприяції залишків у, досить вже зубожілих, українців. 

Ще ніхто так точно не описував!

Пояснення того, як розумовий процес відбувається у чоловіків, а як – у жінок, з’явилося на сайті Tickld. Його автор – міжнародно відомий комік і спікер Марк Гунвор.

Жінки влаштовані набагато складніше, ніж чоловіки. У чоловіків все просто, у жінок – складно. Знаєте, чому?

Тому що у нас абсолютно різний біологічний пристрій мозку. Я почну з чоловіків.

Чоловічий мозок – це пристрій, в якому панує ідеальний порядок. У нас все розкладено по окремих коробках.Секс – в одній «коробці», спорт – в другій, робота – в третій. У нас є багато коробок буквально для всього. У нас є «коробка» для автомобіля, є «коробка» для грошей, є «коробка», де зберігаються думки про роботу. Є “коробка” для вас, жінок. Є окрема коробка для дітей. Окрема коробка – це думки про матір. Вона десь там, в підвалі.

1. Найперша Конституція в світі була створена українцем Пилипом Орликом. 5 квітня 1710 його обрали гетьманом запорізького війська. У цей же день ним було оголошено «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі тільки в 1791 році.
 
2. В 1934 році в Парижі на конкурсі краси мов українська мова зайняла третє місце після французької та перської за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія, структура речень. Мелодійність же української визнана другою найгарнішою серед мов світу, після італійської.

Сашко відчував, що вмирає. Лежачи на потрісканому бетоні нового терміналу, з десятком осколків в тілі, він холодіючими пальцями намагався дотягнутися до чеки - підірвати разом з собою наближаючихся орків .. ..вибух, біль, світлий тунель перед очима. Раптово Сашко побачив своє покалічене, усипане уламками тіло з боку. Він зрозумів, що мертвий. Як не дивно, страху не було. Була неймовірна легкість і ясність свідомості. Єдине, про що він шкодував, було те, що перед останньою атакою він так і не встиг написати мамі. Але тепер він все одно не зможе її побачити - вирішила душа, і відправилася в далеку дорогу на рідну Львівщину. Пролітаючи над Україною, солдат бачив все. Він бачив, як зійшли з розуму запорізькі пенсіонери, бризкаючи слиною, проклинали тих хто зносили пам'ятник Леніну "фашистів". Бачив, як шикувалися черги за гречкою, яку роздавали Вілкул і Кернес. Бачив обдовбанне київське бидло, збивше дитину, і суддю, який відпустив це бидло під заставу в $ 10000. Бачив рівненське рагульйo з лопатами, що знищує рідну землю заради шматка бурштину.

Як завжди в кінці кожного року, настає час коли потрібно підводити підсумки.

І нажаль, фраза наших, тепер вже, ворогів: «Грошей не має, але ви тримайтеся» як ніколи відповідає становищу, в якому Україна буде зустрічати новий 2019 рік. Цілком зрозуміло що новий рік буде ще більш напруженим чим той що залишається в минулому. До всіх проблем, які ми вже маємо, долучиться ще одна, величезна та   тяжка - проблема виборів. І тяжка вона не тому що суспільству в черговий раз доведеться зануритись в багно, яким кандидати будуть щедро поливати один–одного. (Кінець-кінців це іноді, буває навіть весело). Тяжко від того що вибирати треба, а нема з чого. Нинішня влада на чолі з нинішнім президентом настільки яскраво засвітила свою неспроможність вирішувати проблеми українців, що, напевно, небо має впасти на землю щоб він був вибраний на другий строк.

Щемить душа і серце тихо плаче.
І щоку росить знов, непрохана сльоза.
І добре що ніхто того не бачить,
Як смуток наче морок наповза…
 
Ми памятаєм все, і хай усі згадають,
За що стояв народ, за що лилася кров.
Герої не помруть, Герої не вмирають!
Як не вмирають: СЛАВА, ВІРНІСТЬ і ЛЮБОВ.
 
Василь Горда.
 
Подивіться цей відеоролик до кінця, це варто побачити та згадати. Згадати і нам, і владі, і нашим ворогам.

Іловайськ
1. Онищук Юрій Віталійович, 27.04.1990 р.н.
2. Безручак Андрій Іванович, 17.01.1981 р.н.
3. Іщук Володимир Степанович, 14.08.1984 р.н.
4. Шилік Анатолій Вікторович, 16.09.1976 р.н.
5. Беца Ігор Миколайович, 07.01.1978 р.н.
6. Бугайчук Сергій Анатолійович, 28.09.1988 р.н.
7. Пасічник Олександр Валерійович, 19.03.1982 р.н.
8. Лучук Роман Олександрович10.08.1994 р.н.
9. Павляшик Микола Анатолійович, 25.05.1992 р.н.
10. Брик Дмитро Юрійович, 29.08.1993 р.н.

Я не хотів би нагадувати ту банальну істину, що земля України належить українцям. На сьогодні це скоріше лозунг, а не реальність, тому в сторону лозунги, а про реальність трохи глибше.

Так от, реальність полягає в тому, що більшість земельних ресурсів сільськогосподарського призначення, якими сьогодні оперують «сірі» латифундисти, в кінечному результаті, контролюються громадянами що мають в своєму користуванні паспорти російської федерації.

Попередні можновладці досить продуктивно сприяли розвитку такої ситуації та трохи не встигли - переграли самі себе, створивши ситуацію, результатом якої народився МАЙДАН та відчуття національної гідності в звичайних українців.

Известный журналист и телеведущий Владимир Познер долгое время не хотел ничего говорить по поводу политический баталий между Украиной и Россией, но в итоге все же решил высказаться.
Обычно осторожного Познера прорвало…
Владимир Познер: “Вот не хотел писать ничего про Крым, точнее, хотел, но запрещал себе, потому что столько уже написано, и верных слов сказано, и вранья государства на поверхность вытащено, что и добавить вроде нечего. Но оказалось, что столько моих знакомых, которых я считал адекватными людьми, быстро запросились в бан на всех соцсетях, и показали такое свое лицо, которое не у каждого пенсионера на митинге коммунистов увидишь. Поэтому пишу этот пост и буду на него впредь ссылаться, чтобы не писать снова много букв.

Коли мене питають: «Ти за кого?»
Відповідаю: «За себе».
Бо я куркуль, в мене багато чого є. Це: моя батьківщина, моя родина, мої друзі, мій бізнес і ще багато чого мого.
Єдине чого мені не вистачає, то це впевненості, що вдасться все це зберегти.
І хвилювання моє не безпідставне.
Дивуюсь. Коли дебілізацію   видають за декомунізацію, коли реформи оцінюються не за якістю а за кількістю. Коли патріотизм, виявляється, це боротьба з пам’ятниками, назвами вулиць, святами, зневага до пенсіонерів, та ще якась руйнівна херня.
Дивуюсь і відкрито про це кажу.
Тоді мене питають: «Ти хто по життю?»
Націоналінтернаціоналіст – відповідаю.

Так вже виходить, у будь якому разі, у нас в Україні, що держава – вона для державних службовців, а народ, він якось, сам по собі.

Воно б може й нічого, коли б ті службовці жили за свій рахунок та й майном користувались тим, що придбали з цього рахунку. Та на жаль, ми ще ніяк не можемо примусити їх звикнути до цієї, абсолютно слушної, думки. В результаті наші видатні діячі, стверджуючи що держава не є ефективним власником, чи менеджером, розпродують наліво й направо наше народне майно, а народ в вигляді волонтерів, добровольців і просто не байдужих людей вирішує проблеми, до яких у держави, виявляється, не вистачає часу, розуму а частіше за все, просто бажання. А навіщо? В неї є проблеми важливіші – допродати те, чого не встигли «попередники».

Іронія долі закреслює вже п'ятого підряд Президента України. І не залежно від віку, рівня освіти, та ще якихось умовностей, ні один з них так і не став, хоч скільки не будь, маленьким оберегом, для її народу. Не беремо до уваги першого президента (Кравчука). Хоча б через те, що за владу не чіплявся, пішов на дострокові вибори без лишнього апломбу і спекуляцій, нічого видатного не зробив (як виявилось з часом), але й шкоди великої теж не завдав. Хоча й були гріхи, та були вони досить об’єктивні на той час.

І знову ветерани та волонтери. А держава де?
17 лютого, в приміщенні міської мерії відбувся форум ветеранського бізнесу та соціального підприємництва.
Захід безперечно необхідний, особливо з огляду на те що за останній час, відтік працездатної частини суспільства, досить суттєво, загрожує життєздатності і без того на ладан дихаючій економіці країни. Та на сторонній погляд виглядає так, що це потрібно, знову ж таки, тільки тим хто звик боронити Україну від зовнішнього ворога, від внутрішніх "щурів" та інших негараздів, а місце дежави не в партері а десь за колонами... Якщо все складатиметься добре, купа чиновників обовязково, проявиться в перших рядах і почне нагадувати, що чиновник теж людина і теж їсти хоче... Якщо щось складеться не так, то хіба ж вони винні...
Не будемо, з цього приводу, довго моралізувати. Просто, вітаємо всіх небайдужих що вирішують проблеми нашої країни, і запрошуємо до співпраці всіх, хто з якихось причин ще вагається чи не встиг підставити плече патріотам.

 

У Жовтих Водах наліпили 6500 вареників для бійців АТО!

10 лютого в місті Жовті Води на території “Західно-Дніпровського центру професійно-технічної освіти” вчергове відбулася акція “Нагодуй бійця”.

В акції приймали участь волонтери від 3 до 84 років. Серед тих, хто цього дня приєднався до акції були бізнесмени, студенти, депутати, пенсіонери, вчителі та журналісти, учасники АТО та діти тих, хто зараз захищає нашу країну .

“Всіх цих людей об’єднала одна мета: нагадати тим, хто нас захищає, про дім, родину, затишок, турботу, яких їм так не вистачає там, від Волновахи до Широкино”, – говорить Катерина Кетова, учасниця акції “Нагодуй бійця”.

В планах ініціаторів даного заходу  – ГО “Спілка Учасників, Ветеранів, Інвалідів АТО та бойових дій” – цього разу було наготувати 100 п’ятилітрових відер вареників, квашеної капусти та  моркви по-українські.

Наталя Шум, одна з активних волонтерів акції “Нагодуй бійця”, на своїй сторінці у соцмережі facebook зазначила: “Ми вистроїли такий корабель із 63 відер з варениками / 6тис. 500 шт / 28 відер наквашеної капусти .. 24 банки – вишкварки з часником. 4 мішки сухарів. 12 лавашів. Ми разом з вами перечистили : 120кг картоплі, 20 кг моркви. Почистили та піджарели 50кг цибулі.  Порізали та пережарили 75кг сала. Пошаткували для квашення капусти 150кг і використали ще 21л. олії. 103 кг муки”.

Нагадаємо: Минулого року під час проведення акції “Нагодуй Бійця” жовтоводські волонтери наліпили 4 000 вареників для бійців АТО

 

 

 

Моли́тва українського націоналіста — патріотичний текст-молитва, написаний в кінці 1920-х — на початку 1930-х років одним із лідерів Організації Українських Націоналістів Осипом Мащаком і доповнений пізніше членами українських націоналістичних організацій.
Слова основного тексту були написані на стіні в'язниці кров'ю Осипа Мащака після ув'язнення у результаті Львівського процесу 1936 року.

«Молитву українського націоналіста» повинні були знати напам'ять всі, хто вступав в ОУН та її молодіжну організацію.
Зараз молитва використовується на заходах, що проводяться членами українських націоналістичних організацій. Також цю молитву читають бійці батальйонів «Азов», «Січ» перед відправленням на війну.
На відео - бійці полку Азов, 2015 р