e-mail: suverenw@gmail.com

Свій погляд

Україна для тих, хто її любить!

Пошук

Новини з відусиль

                                                                                    
Історія суворий вчитель, і життя жорстко карає тих, хто погано засвоює її уроки.
Європа стомилась від війни…
Треба ж… А вона хіба з кимось воює?
Європа хоче сидіти на двох стільцях одночасно…
Це правда!
За 5 років протистояння між Україною та Росією, Європа так і не змогла підтвердити свою міссію гаранта.Всі інструменти які вона змогла задіяти, в забеспеченні своїх гарантій, виявились звичайним мотлохом, бо її економічна і політична залежність від Росії виявилась набагато глибшою ніж вона собі уявляла. 

На превеликий жаль, чогось справді дієвого, вона за ці 5 років так і не створила. Натомість почала відкочуватись потихеньку назад, пропонуючи різні формули (мінські угоди, Штанмаєра і т.п.) які аж ніяк не вирішують питання, а просто віддтягують час для створення зручних позицій в вирішенні своїх, в першу чергу, економічних проблем.

Чи потрібно Україні сліпо вірити в ці формули? Очевидно що ні.

Не треба бути людино великого розуму, щоб зрозуміти, навіть невеличкі перемоги кремля, з тих чи інших питань, дають незаперечні підстави розраховувать йому на кінцеву перемогу. Компромісів не буде. Розраховувати на порядність цієї публіки просто смішно.

Тому для тих, хто має якісь іллюзії з цього приводу, і бажає миру, за будь-яку ціну, пропоную ознайомитись з матеріалом приведеним нижче.

Текс взято з ФБ та переведено на українську мову.

Перечитую В.Яна "Чингісхан".

У шкільні роки я з цієї книги ніяких висновків не витягла. Зараз - все інакше. Що вразило: монголи завоювали Хорезм, Бухару, Самарканд - під концепцію миру. Чингісхан беріг військовий ресурс і діяв обманом там, де передбачав великі втрати.

Він брав в облогу фортеці, влаштовував для населення гру м'язами у вигляді військових парадів і інших шоу, а його емісари обробляли обложених обіцянками миру.

Ось що пише автор про Самарканд: "це була фортеця з високими стінами неприступної товщини, залізними воротами і бійницями з усіх боків, з гарнізоном в 200 тисяч воїнів. Фортеця могла захищатися роками, поки вистачало харчів". Але купці скаржилися на тяготи війни; тим часом каді і імами (місцева влада) отримували подарунки від монголів.

В результаті, городяни, підбурювані знаттю, прогнали хороброго головнокомандувача, який хотів битися, а на його місце призначили більш поступливого.

На шостий день облоги попросили у монголів чесне слово "не робити зла місту" - і відкрили ворота.

Далі цитую автора: "Всупереч обіцянкам Чингісхана, всі чоловіки і жінки Самарканда, розділені по сотням, були вигнані в поле, і там монголи їх начисто пограбували і піддали насильствам. Виняток було зроблено тільки для дуже небагатьох осіб, на яких вказали зрадники (імами і каді) - їх монголи не чіпали.

Населенію було оголошено, що монголам дозволено проливати безкарно кров всякого, хто надумає ховатися в будинках, коли всі жителі виведені в поле. Користуючись цим наказом, монголи зарізали безліч мирних жителів, і пограбували їх будинки.

Всі ремісники, молоді та сильні робочі, були забрані в рабство. Самарканд, його околиці, вся область надовго обезлюдніли ".

Дії Чінгасхана логічні - монголи несли економічні втрати у війні, їх треба було компенсувати. Дивує поведінка жителів міста - вони вирішили, що їх пожаліють, хоча раніше був приклад Бухари. За мірками того часу, Бухара - найбільший мегаполіс, де населення в кілька разів перевищувало військо монголів. Але під заклики "мир, мир" цивільні відкрили ворота і вийшли зустрічати монголів. Тут їм і прийшла люта загибель.

У Бухарі був героїчний гарнізон. Військові замкнулися в башті, і звідти обстрілювали ворога. Вони знали, що їм кінець, але хотіли дорого продати свої життя. Побачивши, що гарнізон з вежі не вибити, монголи зібрали всіх бухарців, кого не встигли зарізати - і погнали батогами на штурм вежі, стріляючи в спини тим, хто намагався ухилитися. Нещасні лізли на стіну вежі і кричали своїм захисникам: не стріляйте, давайте разом вмовимо монголів, щоб вони нас не вбивали ".

Історик назвав главу про бухарську трагедію " Горе склавшим зброю ".

P.S. Що тут справжнє, а що авторка статті додала від себе, не знаю. Але хіба це єдина історія яка нагадує нам про те, що коли вас прийшли грабувати, то обовязково пограбують. Окрім випадків коли добре давши габіжникам по зубах, ви примусите їх шукати собі жертву в іншій стороні, а ще краще забути про своє нікчемне ремесло.

Василь Горда.

Додати коментар


Захисний код
Оновити