e-mail: suverenw@gmail.com

Свій погляд

Україна для тих, хто її любить!

Пошук

Новини з відусиль

Модна Панянка запитує:
- Скільки хочете за відро полуниці? Бабуся продавець відповідає:
- 120 грн, прошу пані.
- Я беру за 100 гривень або я йду, - впевнено стверджує панянка.
Бабуся відповідає їй:
- Купіть за ціною, яку хочете, пані... Мені потрібні ці гроші, щоб жити.
Пані купила за договірною ціною і пішла з почуттям перемоги. Вона сіла в свою елегантну машину і, через пару годин, пішла в модний ресторан зі своєю подругою. Вони вибрали з меню все, що хотіли. Організували інстафото, поїли трохи, залишивши на столі багато з того, що замовили... Таким чином, вони оплатили рахунок, який становив 1300 гривень. Дами заплатили 1500 гривень і сказали власнику шикарного ресторану, щоб решта була в якості чайових.

Ця історія може виявитись абсолютно нормальною для керівника розкішного ресторану, але дуже несправедливою для продавця домашньої полуниці, вирощеної на 5 сотках дачної ділянки з важким доїздом до міста, особливо в спеку. Питання в наступному: «Чому ми завжди повинні показувати, що у нас є сила, коли ми купуємо у нужденних?» І чому ми щедрі до тих, кому не потрібна наша щедрість? Одного разу я прочитав аналогічний пост, в якому автор згадував слова свого батька: «Мій тато купував товари у бідних за високими цінами, хоча він не потребував цих речей. Він іноді платив їм більше. Одного разу я запитав його:
- Навіщо ти це робиш, тату?
Мій батько відповів:
- Це благодійність, загорнута в гідність, сину мій!
Завжди намагаймось бути вдячними!

Джерело: Ирина Корженко

Додати коментар


Захисний код
Оновити