e-mail: suverenw@gmail.com

Свій погляд

Україна для тих, хто її любить!

Пошук

Новини з відусиль

Оселившись в Вінниці чи в Бучі,
До нової ми звикаємо землі.
…Ми, донецькі, всім такі незручні –
Там – бандери, зараз – москалі.

Нас цькували родичі й сусіди,
Нас тягли за комір «на подвал»,
Нам плювали в очі живоїди…
…Хто нам тільки в душу не плював!

Зграя земляків, як дикі воші,
Що не мають серця і жалю…
Дай їм волю – залюбки на площі
Власноруч наділи б нам петлю!

Ми не стали шістками ДиРи,
Хоч Донбас поплив кудись, як острів.
За блакитні й жовті кольори
Тричі нас виводили на розстріл.

Натовпи пішли до «ватних» лав,
Нас було замало - одиниці!!!!
Надівали нам на голову чувал
За єдиний «злочин» - українці.

Ми поїхали… залякані і босі,
Кинувши незібрані валізи.
А сусіди-стукачі ще й досі
З наших шаф витягують білизну.

Живемо без даху і образи,
Віримо, що прийде час розплати,
Коли бачимо сусід з Донбасу
В наших капцях… прущих на Хрещатик.

Оселившись в Хусті чи в Хоролі,
Не лікуємось, як кажуть, часом.
Як і всі, згинаємось від болю,
Коли воїнів везуть з Донбасу.

Оселившись в Чопі чи в столиці,
Ми боялись докору, осуди…
А сусідка нам принесли паляницю
І заплакала: «Нещасні люди..»

…Ми плекаємо Донбас у серці,
Споконвіку був він українським.
Не кажіть на зрадників «донецькі» -
Україну зрадили чужинці.

Їх колись везли немов на шахти
З Брянську, Омську, Вологди, Ростову..
І зникали рушники і плахти,
Крок за кроком відступала мова…

Їхали в Донбас череповецькі,
Їхали з Калуги, Костроми…
Не кажіть на зрадників «донецькі»,
Бо донецькі справжні – ми!

Не питають Кравчука і Кучму:
«Що ж ви банді продали Донбас?»
… Ми, донецькі, може і незручні…
Та незламні… не здолати нас.

Тетяна Малахова