Говорити про те, що в умовах абсолютної олігархії можна побороти корупцію, означає бути або повним олігархічним апологетом, або повним дурнем, який зовсім не розуміє процесів, що відбуваються всередині країни
Написати цей текст змусили дві обставини. Перша – це ознайомлення з резолюцією Європарламенту від 10 лютого поточного року про виконання Україною Угоди про асоціацію. І друга – більш складна, наші нескінченні розмови про боротьбу з корупцією і обіцянки політиків обов’язково її перемогти.
Боротьба з коррупцією в Україні це іронія доведена до ступеню сарказму. Коли держава не бажає відповідати за вчинки своїх підлеглих перекладаючи вину на плечі звичайних людей, прогноз може бути тільки один: "Не діждетесь!" Тому ніяких іллюзій в надіях на владу не може бути. Може бути тільки добре організований спротив через залучення та застосування ресурсів суспільства (якщо воно дійсно того бажає).
Можна багато говорити про боротьбу з корупцією, але коли з закону про корупцію зникає саме слово «Боротьба» а потім і "Протидія" і залишається тільки "Запобігання" , чого тут можна чекати?
Війна війною, а гречка – за розкладом
По тому, як активна фаза Майдану підходила до свого логічного завершення, багато з тих, хто брав безпосередню участь у цих подіях або слідкував за ними, сподівалися, що жертви, які були покладені на вівтар перемоги, не були марними. Що кров, яка була пролита, сотні смертей стануть дієвим стримуючим фактором для чиновників усіх рівнів, аби вони переосмислили своє перебування на державних посадах, перестали творити «беспрєдєл» і почали, у своїй діяльності, хоч потроху керуватися совістю і законом, а не «понятіями».
>
>>>>>