Віють вітри, віють злії, аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце, а сльози не ллються.
Ми з батьками і братами та й до зброї стали,
Щоб дружини, діти й мами, тихо й мирно спали.
Віють вітри, віють вітри, а земля ридає,
В небі ворон, над загиблим, цілий день кружляє.
Знає ворон, знає чорний, як душа чекала,
Що прийдуть і допоможуть - вірила, не спала.
Так і стихла, серед поля, в небо відлетіла.
Тихим вітерцем, до Бога, хоч і не хотіла.
Плаче небо, плачте й люди, війте вітри злїї.
Вже немає, вже й не буде в козака надії.
Віють вітри, віють злії, аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце, а сльози не ллються
В. Горда.
Цьому народу світ уже немилий від зайшлих вбивць і від своїх нікчем.
Ліна Костенко.