e-mail: suverenw@gmail.com

Свій погляд

Україна для тих, хто її любить!

Пошук

Новини з відусиль

Якось майже непомітно промайнула у нашому інформаційному просторі стаття міністра закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова під промовистою назвою «Про право, права і правила». Вона не викликала інтересу у нашому експертному співтоваристві. І, як здається, даремно…

Отже, 28.06.2021 року російське МЗС в особі його очільника «розродилося» черговою статтею, у якій головний дипломат Росії спробував розкрити своє бачення світового устрою, презентувавши його з позицій недопустимості підміни міжнародного права ситуативним правилами.

Задумка дуже непогана. Навіть похвальна. Проблема обовязковості норм міжнародного права для всіх без винятку учасників міжнародних відносин дійсно існує. І загострилася вона після завершення епохи біполярного протистояння. Загострилася одночасно з посиленням державного егоїзму, коли провідні держави світу, навіть знаходячись в рамках якогось міжнародного об’єднання, почали активно, аж до агресивності, переслідувати власні інтереси, трактуючи міжнародні правила на свій власний розсуд. І сучасна Росія не залишалася осторонь від цього процесу.

Але стаття, як виявилося, зовсім не про те. Переповідати її зміст немає ніякого сенсу, оскільки вона не випадає із сучасної російської політичної парадигми. Це, так би мовити, «старая песня о главном». А, забігаючи наперед, зазначимо, що головної мети – налякати читачів черговими підступними діями та намірами колективного Заходу – досягнути не вдалося. Усі лавровські «екзерцизи» породили не страх і, навіть, не здивування, а просто сміх. Про це можна судити з реакції російських соцмереж та коментарів «несистемних» експертів. «Системні» у більшості відмовчуються. Аршинний замах, у результаті, перетворився в пшик.

Разом з тим, має ж бути якесь раціональне пояснення раптовому творчому пориву міністра? І воно таки є, навіть подвійне.

Ні для кого не є таємницею, що все, що не робиться в сучасній Росії, спрямовується всередину країни для потенційного електорату. І такого роду статті зявляються тоді, коли конче потрібно в черговий раз навісити російському обивателю, що називається, «лапшички на вушка». Тут треба підкреслити, наскільки комплексно, а значить ефективно, офіційний Кремль уміє використати навіть незначний інформаційний привід на свою користь.

І це, як уявляється, саме той випадок. Лавров, разом з Шойгу, став одним із першої п’ятірки списку «єдиноросів» на вересневих виборах в Госдуму. І кому, як не йому, одному із партійних фронтменів, доносити до потенційних виборців колективну страшилку щодо стану нинішніх міжнародних відносин, ролі в них Росії та її незмінного, наймудрішого із мудрих, лідера. Котрий з роками тільки розумнішає та набирає нових кондицій, як той коньяк багаторічної витримки (не плутати з шампанським).

До речі, не виключено, що через деякий час російським громадянам запропонують опус іншого «партійного передовика» великого полководця сучасності Шойгу. З його роздумами про стан війська російського та ворогів, що оточили «матінку-Россєю» і прямо-таки із штанів вискакують, аби її бідненьку завоювати.

А тим часом, за словами міністра загниваючий Захід уже таки зовсім розперезався і взявся за Христа. Його до нестями обурило те, що школярів деяких європейських країн в рамках учбових програм, нібито переконують у бісексуальності Ісуса. І це, на думку російських зверхників, має неабияк турбувати росіян. Особливо напередодні думських виборів! А тому кремлівські «хрестоносці» просто змушені дати достойну відсіч тим західним силам, які зазіхають на їхнього Христа.

І тут хотілося б задати питання самому автору опусу, а як же третя Заповідь: «Не згадуй імя Господа Бога твого всує»? Чи Ісус, як син Божий, у розумінні міністра і РПЦ у цілому, не заслуговує на дотримання Заповіді по відношенню до нього самого?

Взагалі-то, цей навколо релігійний пасаж статті – це щось набагато більше, аніж просто богохульство (пост)радянського атеїста Лаврова. Це пряме свідчення того, як російська політична верхівка вбачає роль релігії і церкви у внутрішній політиці сучасної Росії.

Ремарка
Взагалі, захоплення нинішнього російського вищого керівництва навколо сексуальних нарративів дещо спантеличує. Щось там таки не так. То «дедушка с бабушкой» обмінюються ознаками гендерної належності, то сенсація із уст депутата Госдуми про можливості «совокупления с черепахой» у одній із європейських країн… Але – це тема для окремого дослідження, поза рамками політичних наук.

Це вже традиційна, починаючи з 2007 року, процедура підготовки Росії до міжнародних зустрічей: не конструктив і інтеграція зусиль, а залякування (а скоріше, надування щік) і спроба розколоти світове співтовариство.

А стаття Лаврова повністю вкладається в таку схему. Зміст опусу розрахований і на внутрішнє, і на зовнішнє споживання. Внутрішнє – для внутрішнього обивателя – традиційне залякування власних громадян підступами західних «ворогів». І зовнішнє – для партнерів по зустрічах – надування щік, створення віртуальної зверхності, що базується на такій же уявній вищості по відношенню до решти світу.

Але найбільше занепокоєння викликає те, що саме сучасна Росія зі своїми політико-психопатичними «наскоками» і є головним порушником існуючих норм міжнародного права. А стаття Лаврова – це чергова спроба відвернути від цього увагу міжнародної спільноти, перекласти відповідальність за те, що твориться у світи, з хворої голови на здорову за широко відомим з недавніх пір принципом: «кто как обзывается, тот так и называется».

П. Копка

06.07.21

м. Київ

Додати коментар


Захисний код
Оновити